Ця ніч – моя!
Усім до неї - зась!
Цупка-цупка непросвітлима саржа,
Хоча краєчок сивого узявсь
І я на ніч прокинулася старша.
Хоч буде світло. Будуть і слова.
Прийдуть думки про щось погомоніти.
Хоч обрію предвічна тятива
Напнеться сонцем, зливою і вітром.
Хоч я усе те знов переживу –
Занурюсь у цебро суєт по душу,
І полюблю некошену траву,
Рожеву мальву та старезну грушу.
Хоч розгублю намистечком скляним
У тій травиці вражень самоцвіти,
І буду синіх слів густі льонИ
Комусь безперестанно говорити.
А ніч – моя!
Нікому не віддам!
Її в теплі не так уже й багато.
Вона для мене - спокою вода
І сила інші барви розрізняти.
