Я залишаюсь в шумі дощу,
сумом безсонних вікон.
Не потривожу, не закричу.
Не дотягнуся. Тільки
інколи тихо гляну в вікно
місяця мудрим оком.
Лиш обійму тебе синім сном –
трепетним і глибоким.
Я залишаюсь серцебиттям,
хвилі прозорим шумом.
Жалем твоїм. Твоїм каяттям,
чи, може, просто глумом.
Я залишаюсь смутком твоїм,
болем уже минулим…
Ні, не признаюсь, не розповім
і не покриюсь мулом.
Тільки неждано гляну з пітьми
і спалахну зорею.
Ти затріпочеш, вдариш крильми
і полетиш за нею.
