В глибині свого ніжного серця тримаєш слова,
Що сказала б йому, якби він залишився,
Але він вже пішов, і його вже із нами нема,
Він у власному світі від горя втопився.
І зараз ти вже зрозуміла, що він жив тобі,
Ти мала сказати йому ті слова вже давно,
Ти раніше співала, гуляла сама по собі,
Та зараз сидиш і вдивляєшся в чорне вікно.
Не забула його і побачити знову б хотіла,
Подивитися в очі його, що сіяли для тебе,
Доторкнутися ще би хоч раз до гарячого тіла,
Й пригорнути його, як востаннє, до себе.
Залишитися з ним і забути минуле життя,
Розпочати нове, розділяючи щастя і сум,
Щоб палала одна на два серця яскрава зоря,
Та його не повернеш він навіки заснув.
Лиш з часом зрозумієш можливо його ти,
Зрозумієш, що він не хотів - в всьому винна вона,
І не треба було, не послухавши, зразу піти,
Та для себе за нього ти все вже сказала сама.
Ти одна і уже не знайдеш такого, як він,
Який би для тебе зробив, що схотіла б сама,
Який би тебе так, як він, насправді любив,
Та порвалась струна і його вже з тобою нема.
