Замітають останні сліди
холодні вітри
над сумною свічою
згадують очі
як зістарився час... добігає кінця...
засоромлене сонце з-за хмари виходить
над крайнебом схилилось і котиться геть
безсоромно ликують сутінки сірі
меркне зір
руки дубіють, холодно стало...
і життя обертається спогадом-спогадом мертвого
заворожена постать старого поета з юначим лицем
видивляється в даль
як недбалий художник розфарбовує небо в сумні кольори
акварель
вже не сам
вже говорять до тебе думи твої
тільки ж кепський із них співрозмовник виходить
поки свічка горить
написати ще кілька рядків
не хочу гасити
хочу просто зануритись поглядом в вогник
