Мене слухає тільки вітер
тільки сонце, трави, хмари,
я спотикаюся часто
я затинаюся
це так природньо!
Моя мова з ними відверта
я не криюсь
ні з чим
краще повніше розкриюсь!
налию груди
голосом вільним
непозірно, невідомо,
нерецензовано
просто
читаю думки-вірші
найвищий душі талант — одвертість?
- - -
Чую кохання
як воно сумно зітхає
Бачу правду
як криючись, плаче
Бачу смерть
Яка мимо щодня проходить
Бачу любов
Що наповнює Боже серце
Як же він стогнав, випадковий цей перехожий,
В світі злиднів таких ще не було
При багатстві, при середньому класі
В світі темноти такої не було
При світлі міріад електрозірок
Розучились люди любити...
Простогнав випадковий цей перехожий...
Очі горять
Над запалими від утоми мішками
Дві жаринки
Вони щось хочуть тобі сказати
Мар’яне! Покинь це діло віршувати
Годилося б трохи поспати..
Всі ми хворіємо на старість
Під щоденним жорстким опроміненням образ, наклепів, спокус
Наша шкіра старіє,
Кістки крихкішають..
Ти би повірила у казку після тих важких натруджених десятиліть?
