О тихий час - не барви, а ваги,
не сну, а тла, не безміру, а миру.
Лягає тінь, накреслена пунктиром:
від лампи - у похмурий надвечірок,
від тебе - до книжкової нудьги.
Усе, що є, усе, що любить світ,
умить замкнулось ув оцій годині -
твій хижий страх і простота дитинна,
і гарячкова сіра писанина
стає важка, як щирий оксамит.
От тільки відштовхнутись, і пливти,
як божевільний наголос, як титла,
проз марне слово, як порожнє житло,
де для життя уже бракує світла,
але для смерті мало темноти.
