© Михайло Нечитайло, 22-08-2014
|
Малина червона
В лісах дозрівала,
А дівчина красна
Козака кохала.
Козака кохала,
З козаком любилась,
Аж доки з дитятком
Сама залишилась.
Козак, знай, промовив,
Ховаючи очі:
- Прощай, бо дитини
Я знати не хочу.
Козак, знай, промовив,
У світ десь подався,
А син же при мамі
Зростати зостався.
Було ж ой не з медом
Матусі вдвох з сином,
Та роки летіли
Ключем журавлиним.
І виріс синочок,
Козаком зробився,
У дівчину красну
Узяв та й влюбився.
І в лісі малина
Ізнов дозрівала,
І дівчина знову
Козака кохала.
Козака кохала,
Кохала-любила,
Аж доки дитятко
Знайшла-народила.
Козак же злякався
Події такої,
Утік світ за очі
Від милої свої.
До мами козака
Прийшла та дівчина,
Принесла свекрусі
Онука від сина.
Та баба дивитись
На рід не схотіла.
- Гляди, - пробурчала, -
Гуляти ж бо вміла.
Дитя не принось більш,
Забудь мого сина,
Бо ліс, знай, не винен,
Що родить малина.
Малино ж, малино,
Ти вся червонієш,
Та днем не одним лиш,
І що ти тут вдієш.
Як стигнуть не разом
Плоди на малині,
Хоча й на тій самій
Ростуть бадилині.
|
|
кількість оцінок — 0 |
|