Якби тільки змогла я догнати час,
Я його невблаганного збила б з ніг,
Аби він швидкоплинний залишив нас
І не зміг вже продовжити вічний біг.
Я б років мільйон просипалась такою,
Запивала б водою бурхливі світанки.
Змивала останні симптоми втоми,
Я не різала б дні на ночі і ранки.
Розбивала б на друзки нічну тишу,
Я б закуталась шумом по самі зіниці.
Я б знала : усе несказанне напишу,
Не дивилася б криво, не шукала границі.
Не вдягнула б на себе тісну толерантність,
Я б не стала ніколи суворою леді,
Я б кричала на повну,топтала галантність,
Я б сміялась до болі з вульгарних комедій,
Я б до самого чорта послала манери,
Не вставляла б розмови в пристойності рамки,
Я б до себе в життя не пустила дублера,
Я б розбитих надій викидала уламки.
Я б ховалась під ліжко від дорослого фальшу,
Від натягнутих усмішок хмурила б очі,
Я б завжди розуміла безглузді жарти,
Я б тікала в незаймані літні ночі.
Я б сміялася щиро з ваших завчених фраз,
З філігранно продуманих ввічливих слів.
Чи залишилось місце якесь там у вас
Для живих,нефільтрованих почуттів?
Я свободу думок пропускала б крізь труби,
І не стала б терпіти ніяких обмежень,
Я б презирливо кривила скусані губи,
Від дорослих,шаблонних,дурних упереджень
