Викинь від очей цвіт прозорої вуалі,
Простели переді мною росянисті далі,
Що бентежуть й кличуть,що несуть босоніж,
Що тривожать й будять луки-трави сонні.
Побіжу я по долинах по краях безкраїх,
Пущу за пазуху прудку пташинну зграю,
А як знесилюсь, як підступна втома скосить,
Впаду без сили у холодні свіжі роси
