| © Михайло Нечитайло, 17-07-2014
|
Україно моя, Україно моя, моя рідна ти мати,
Знову діти тебе проганяють із власної хати,
Знову в найми здають, за ціну вже затіяли чвари,
Україно моя, то це діти твої, а чи це яничари?
Україно моя, моя рідна, прекрасна, моя ти кохана,
Твоє серце від зради, немовби розтерзана рана,
З тебе волю деруть, мовби одяг останній з повії,
Україно моя, то це діти твої, а чи це лиходії?
Україно моя, твого неба блакить, як невидимі чари,
А його в колорадське малюють лукаві нездари,
Колір стяга з пшениць не для них, його прагнуть міняти,
Україно моя, то це діти твої, а чи це супостати?
Україно моя, чом тебе до сусідів ведуть на поталу,
Щоб тебе гвалтували, щоби честі у тебе не стало,
І трьома кольорами вкривають, неначе покійну,
То це діти, Вкраїно, твої, чи бур'ян самосійний?
Ні, ти маєш дітей, Україно, шануйся у власній садибі,
Королівною в замку, не старцем в халупі-колибі,
Заквітчайся стрічками, сусіди аби дивувались,
І не в найми тягли, а схилялись, в повазі й шанобі схилялись.
Зодягни ти із квітів вінок і не пнись до чужої корони,
Бо чужий монастир буде правити власні закони,
Україно моя, вірю я - в тебе завжди є діти,
Що серцями, душею й любов'ю віками тебе зможуть гріти.
Україно моя, ти воскресни й живи, будь самою собою,
Не монашкою будь, а іконою тою святою,
На яку день і ніч українець би кожен молився...
Бо інакше навіщо на світ український народ народився?
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
