«Такі вони ірландці – вони до жартів ставляться серйозно,
а серйозні речі сприймають як жарт.»
(Шон О’Кейсі)
Якби я жив в маєтку Пауерскорт ,
Я був би тоді джентльменом,
Я дивився б на пагорби Віклоу* –
Такі романтичні і так всім нагадують
Про щось і про святого Патріка,
Злегка примруживши очі –
І то зранку, коли туман
Ще солодкавий, ще нагадує молоко,
Кликав би слугу Джеймса
Та лисого каштеляна Брауна**,
Питав би чому в них імена
Такі як в сасенех – англо-саксів клятих,
Нагадував би їм про обов’язки
Та велів би приготувати чаю***.
А потім дивився би на дерева,
І думав: «О, які ж вони старі!
Старіші, певно, клану О’Ґара!»
Але я ніколи не буду жити
В маєтку розкішному Пауерскорт****
І гуляти господарем
Помпезними його алеями,
Може тому, що я не джентльмен*****,
Не маю чорного циліндру******,
Не вмію дивитися снобом в далечінь,
І взагалі мені не подобається
Жити в маєтку Пауерскорт,
Бо не та епоха і мені хочеться
Грати на скрипці і вештатись волоцюгою
Пагорбами Віклоу,
І слухати як море зле
Б’ється хвилями в чоло скель*******
Майзен Хед або знаходити в літописах
Ім’я короля Коннахта
Домналла мак Гарда,
А це не сумісно з титулом
«Володар маєтку Пауерскорт».
Примітки:
* - а там не тільки пагорби – там ще водоспади гарні є...
** - такі прізвища давали ірландцям в часи англійського короля Генріха VIII – замість ірландських, заборонених.
*** - Шеймус О'Калаган мій старий знайомий, був великим поціновувачем чаю. Він жив в графстві Віклоу, хоч родом був зовсім не звідти. Він знав купу цікавих історій про озеро Глендалох – більшість з них він сам і придумав. Наприклад, про барона О’Данні, що в тому озері потонув, а потім щороку кожної Скорботної П’ятниці приходив у паб «Волоцюга Роні» і сидів між п’яних відвідувачів.
**** - якщо чесно я ніколи і не збирався в тих краях жити. Навіть якби мені сказали: «Шон, поживи трохи в маєтку Пауерскорт, ми тобі за це заплатимо!» Я би все одно відмовився!
***** - а кого нині в графстві Віклоу можна назвати джентльменом?
****** - насправді чорний циліндр у мене є. Але я його ніколи не одягав. Ні, брешу! Одягав один раз – у 1954 році на весіллі в кузени мого доброго приятеля Сема О’Махоні. Але вигляд тоді в мене був дуже старомодний і придуркуватий.
****** - а воно таки там гуркоче! Це в Манстері, біля Бантрі, в графстві Корк. З там бував три рази з Джонатаном мак Кленсі.
