|
|
| Авторів: |
2685
|
| Творів: |
51001
|
| Рецензій: |
95739
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 38887, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.191.88.249') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Татчин , 27-06-2014
|
ти надсадно вібруєш – під серцем, на денці, насподі.
ти басова струна, що урветься не зараз, а потім.
ти дзвениш і гудеш, наче дзвін, що скликає на сполох,
чи від нього луна, що між ребер пульсує і коле.
ти задавнений спомин про вірші і прозу між нами,
про словесні світи, що формуються за іменами.
про своїх і чужих, про приреченість першого кроку,
і про тих, хто вернувся у небо задовго до строку.
наші мертві над нами схиляють прозорі обличчя.
наші мертві чекають на нас і чекання їм личить.
і ні суму, ні усміху в їхніх просвітлених лицях,
через товщу повітря, що твердне і пахне, як глиця.
ця напруга статична – як пам'ять про голос, як спомин,
як тотальне мовчання опісля трикрапки чи коми.
як сидіння над віршем, як туга... і знову ж – як голос,
що довкола причетних окреслює крейдою коло.
в епіцентрі взаємин, де вірші і серце навзаєм,
ти заледве вловима, як світло з гравюр Хокусая.
ти водночас близька і далека, як видих за вдихом,
як буття, що одразу здається банальним і тихим.
як життя після смерті, тебе – невгасима нестача,
наче я потопаю і тільки-но виринув наче.
і хапаю повітря, й не можу напитися вдосталь.
ця хвороба статева – хвороба взаємного росту.
а тому ти дзвенітимеш в тілі і в пам’яті – доти,
доки кожне римоване слово тривожне на дотик.
доки голос тече і пече, і сполохано кличе,
доки вірш-потопельник – оцей – мимо нас не проплив ще.
доки ті, хто між нами – на щастя! – живі і здорові,
хоч безодня над ними щоніч набрякає від крові.
де червоним по чорному нашими мертвими шите
те, що нас поодинці тримає і змушує жити.
.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
