Бігла додому. Шарілась щаслива.
Знову калюжі. І гримала злива.
В ніжні ромашки ховала обличчя.
В серці так важко. Та сльози не личать.
Все притискала до серця букетик,
Мовчки питалася: "Де ти, мій..? Де ти?"
Мокра сукенка прилипла до тіла,
Жінка додому з роботи "летіла".
Пусткою дім зустрічав непривітно,
Ніжні ромашки в оселі заквітли.
"Любить? Не любить?", - не звикла питати.
Муж добровольцем пішов у солдати,
Дощ обіймає його у окопі.
Служба Вкраїні й далекій Європі,
Вже научився міняти набої,
Влучно стріляти: один в полі - воїн,
І у листах написати пів-слова:
"Вірю - чекаєш. Люблю. Будь здорова",
А, коли в серці самотньо і важко, -
То передати дружині ромашки...
