Чорно-червоні бузкові хрести,
Струшено попелом, зоряним дустом,
Варто лише посланцю відцвісти,
Лампа впаде, світла тінь Заратустри.
Човгаючи в поцілунках недолі,
Стримано віриш в просвіти чергові,
Вереском пишеш ці мори у слові,
Лезом клонуєш картину поволі.
Поліетнічна серцева ділянка
Тьохкає, мов соловейко у хащі,
Пісня його затяжна і журлива,
Сльози з дубів посівні та пропащі.
Смаком в’язким сутеніє кефір,
Править стакан хореографа вади,
Танець зловив обруси голих стін,
Порозступалися сонні цикади...
