Гомоніло небо налившись росою
І сварилось степу благою водою.
Посадками вітер шумів, вихвалявся
У травневий вечір добром обзивався.
Степ живий радіє п’є і не нап’ється,
Нива живодайна в серпні відгукнеться.
Хлібні ниви зріють, в колос силу дбають.
Рапсові ж посіви землю занедбають.
Гомоніли люди, громовиця била,
Знявся б я у небо аби були крила.
Обійняв би хмару, блискавку б затримав,
Рапсу б ні краплини не віддав від зливи.
Земле благодатна, вибач нерозумних,
Гріх візьми на себе – нема правди в людях.
Біодизель треба – та не в ньому сила:
З хліба ми багаті, з хліба ростуть крила.
