Кожен стоїть на вершині своєї гори,
Кожен - бог свого світу.
Стоїть і дивиться униз – на дахи часу,
Під якими заховано багато речей,
Яких уже ніколи не повернути.
А ви спробуйте спуститись униз,
А ви спробуйте стати об’єктом, а не суб’єктом,
А ви спробуйте стати частинкою чиєгось світу.
Коли я тримаю у руці горіх,
Я думаю: « Ось вона – пісня роду.»
Коли я дивлюся на дерево, що виросло з такого горіха,
Я думаю: «Ось вона – пісня розуму.»
Золоті мої кучері Буди
В’ються, тягнуться до сонця.
Ліси – легені мої,
Гори – мій дух,
Ріки –мої руки,
Ноги мої – шляхи, дороги.
Вітер – душа моя.
Не впадь ж, коли з усіх сторін тебе я підпираю.
