І сьогодні, як вчора, і завтра
Сонце зійде, розвіється тьма.
Ми проснемося вранці й від щастя
Впаде на підлогу твоя неслухняна сльоза.
Ти за руку візьмеш мене – свого бранця.
Я люблю тебе, скажеш,
І з*єднаються наші вуста.
Я люблю тебе, прошепочу у відповідь
Вічні слова.
І нехай нам услід люди дивляться й заздрять,
І шукають перлину свою,
Щоб до щастя і їх привела.
Я стою на порозі, як вчора.
Я цілую очима, вона бідолашна страждає.
Чому доля до купи нас грішних звела?
Я не знаю.
А тепер насміхається нишком,
І час у краплину стискає,
Щоб забрати у вічність слова і діла.
Бачу очі на мокрому місці згасають.
Не обдурить нас грішних на скронях нудна сивина,
Бо обоє давно достеменно ми знаємо,
Щастю нашому завжди подвійна ціна.
