дощ лине цвяхами весною чи літом.
я чую сльози, я бачу гамір.
ну не ховайся за паперовим щитом.
ти ж так близько, торкаюсь руками,
чи ти не зі мною?
молю, благаю - не допомагає.
знову ці палки в колеса,
сама ж їх вставляю.
але я знаю, чи бачу оману?
цвяхи знов лунають, цвяхи знов лунають...
і хай мої сни марцепаном покриті,
коли прокидаюсь - навколо калюжі.
невже так і буде, аякже благання?
колись же настане обітований ранок.
не той, що з обідом в премішку, а справжній, духмяний.
а цвяхи меншають, надіюсь, цвяхи меншають.
