Стоїть село засніжене вздовж шляху на КремГЕС,
І світять Сонце з Місяцем йому з ясних Небес.
Сади довкіл Білецьківки, березові гаї,
Всі люди доброзичливі, і друзі тут мої.
З весни і аж до осені гостює Флора тут,
І буйна зелень з квітами у всіх дворах ростуть.
В полях пшениці золото, чи яблука в садах -
Про все подбати, встигнути - не час ще для розваг.
Зима прийде холодная неждано, як завжди,
Морозів лютих з холодом чи хоч - не хоч, а жди.
Зелені шати згинули, замерзла вся трава,
В селі стоять оголені, заснулі дерева.
Шумлять гаї березові в Білецьківці моїй,
Їх замітає снігом холодний буревій.
Замерзлі ручки-вітоньки несамовито рве,
Та деревам те байдуже. Нехай собі реве.
Стоять берези й думають: "Пройдуть зимові сни -
Ми листячко одягнемо й сережки для Весни."
І люди всі здивуються: Зими як не було!
А Сонце світить лагідно на все моє село.
