«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями...»
Т.Г.Шевченко
Народився Тарас два століття тому,
Й ще не знала тоді Україна,
Що кріпак, сирота, (що сказати й кому?!.)
Стане гордістю й честю країни.
В дяка грамоті вчився, помиї носив
Та весь час свій він мріяв про волю;
В чистім полі і душу, і Слово гострив,
Щоб позбутись кріпацької долі.
Молодий Енгельгардт як господарем став –
Про кріпацький талант зміг подбати:
Він Тараса в малярню навчатись послав,
Щоб художника власного мати.
Та столиця Росії ще не втратила дух
Декабристів, повішених злісно,
Тож Тарасові мрії від БрЮллова рук
В лист свободи формуються спішно.
Та не відчув Шевченко волі
В Росії царській кріпаків,
Бо син народу, що в неволі,
Змиритись з панством не хотів.
Він таврував тюрму народів,
Російських друзів поважав,
Панів (фальшивих лібералів)
Й родину царську – зневажав.
Як у пана служив чи у війську страждав,
Чи писав про колишні події –
Все життя наш Тарас тверду впевненість мав,
Що Вкраїна – раба для Росії.
Як багато пролито на схилах яруг
Задля волі козацької крові,
І могили високі постали навкруг
Для народної кращої долі.
====
Тому ... «... кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями...»,
Бо з вини царя «Вована»
Нам не буть братами.
