Може в казці, може в сні,
Восени чи навесні
Зайчик весело стрибав
І таке розповідав:
«Був я, - каже,- там і сям
І хотів повідать вам,
Що на Землі країн чимало,
І людей в них теж немало;
Є і чорні, є і білі,
Добродушні є й злостиві,
Худорляві є і повні,
Жовті є й червоні зовні,
Є веселі, є похмурі
(Це залежно від натури),
Є багаті й дуже бідні,
Кволі є, й є дуже сильні,
Бо від Єви ще й Адама
Була введена Програма:
Чорним – Африка спекотна,
Білим – сніг невідворотно.
Та для кожного з них мова,
Що Країни є основа,
То мов мати, рідна ненька
І дорослим, і маленьким.
Всіх єднає і голубить,
Щирим серцем всіх бо любить.
*
Та якось забіг в країну
(В центр Європи) – в Україну;
Був здивований до краю:
Чи не це є вхід до раю?!
Та ви самі розсудіть,
Не вагаючись ні мить:
Пишна зелень, море квітів,
Чорноземи кращі в світі:
Палку вткни - зросте калина,
Чи там інша деревина.
Грає золото в далях –
То пшениця на полях.
Кинь свій погляд хоч куди –
Скрізь поля або сади.
Люди гарні, працьовиті,
В дружбі й мирі хочуть жити.
*
Творець сказав, колись Адаму:
-Тобі дарую Світ й Кохану.
Що на Землі цій – все бери,
Лиш шкур ні з кого не дери!
Та скоро дехто із нащадків
(Вже ж не в Раю, а в праці тяжкій)
У хижих звірів вчився вправно
З сусіда праці жити гарно.
Не плуг знаряддя праці – меч!
Перечиш – голову із плеч!
Оце моє, і те моє!
Допоки погляд дістає!
І хижаків на люд цей добрий
Чимало оточило обрій:
І половці, і печеніги,
Хозари, таври, татарва, ...
Їх, з часом, всіх розпорошило,
Немов би й згадки вже нема,
*
Та бач, не так воно все склалось!
Сховався жадібний Хижак!
Він вивчив Мову, зна звичаї,
Він друг народу! Майже брат!
Та лиш діставшись до «кормила»
Скида личину простака
І не ховає вже ні зуби,
Ні вдачу злого Хижака!
Наразі кличе на нараду
Всіх однодумців, свою раду.
Пішли країнами, між раси,
Забрати в кого є припаси,
Людей рабами поробити,
За їх рахунок щоби жити.
Вивчали мови та клялися:
Та ми ж за вас!.. Не береглися,
За вас боролись ми зі Злом!
Це ж стало нашим ремеслом!
Все, що було у вас – погане!
Ми вам дамо другу Програму:
Все, що в Державі вашій – наше!
Ви лиш працюйте більше й краще
Жінкам на пенсію?! Ще рано!
Адже ви вмілі ветерани!
Років із п’ять ще попрацюйте
Й при цьому ви не вередуйте!
Сотні років уже ведеться,
Що Хижакам у нас живеться
Мов на Олімпі грецьким бОгам,
А людям – місце за порогом.
Основа – гроші, секс, інстинкти –
Такі в програмах їх родзинки.
Терпіть було не сила муки –
Тож піднімались кармелюки,
Меч замість рала взявши в руки,
Та їх зрадливо всіх хапали
І в тюрмах злісно катували...
І ось на «сходні»... , тобто, раді
«Еліта», вже при всім «параді»,
З трибуни голосно рече
Про те, що дУже їм пече:
- Ми побороли вже тут Зло,
Що років з 70 жило,
Нам добре з наших нагород –
Пора б подумать про народ!
- А що,- по хвилі голос чуть, -
Хай душ по 300 нам дадуть –
Ми з ними досвід наберем,
Всіх інших пОтім розберем.
Що ж, браття, нАм при тій «еліті»?!
Чи так довіку вже й терпіти,
Чи кармелюків все ж діждатись
І підлу зраду не боятись?
Чи грізний 37-й рік
Язик і руки нам відсік?
Читайте, думайте, братове,
Й не сподівайтесь лиш на Бога!
