Русь Київська, державо славна,
Багата силою й добром,
Народом щедрим з давен-давна,
Майстрами, різним ремеслом...
З тобою знані королівства
За честь вважали справу мать,
Чи за столом святковим сісти,
Чи силу ратну в поміч звать.
В руках козачих дужих, вправних
Несли «роз’яснення » в ребро
Мечі Гатила (Аттіли) в битвах славних
Мов блискавиці над Дніпром.
Пихатий Рим, тебе пізнавши,
Схилив пригнічено чоло,
Олегів щит собі придбавши
Як знак про руське ремесло.
Всі половці і печеніги,
Хазари, турки, татарва...
Всі їхні підступи й набіги
Зотліли й сліду їх нема!
А от же ж! Як тебе згубила
Гостинність щедра русичів...
Варязька хитрість підкосила
Коріння київських князів,
Аскольда й Діра підло вбила
На Кия стіл варяг щоб сів.
Від того часу хижий Рюрик
Облудно в кров еліти влив
Жадобу, заздрість і байдужість
До всіх нащадків русичів.
Одне еліту ту турбує:
Де б що загарбать чи вхопить...
Брат з братом люто ворогує,
Як конкурента щоби вбить!
Давно правителі змінились,
Точніш, посади їх оті...,
Але повадки залишились:
Це все ті ж самі лихварі!
Народ при тій еліті стогне,
Ярмо нестерпно спину гне...
Душа кипить, вся гнівом повна:
Коли ж прокляття це мине?!
Тож об'єднайтесь в добрій волі
Щоб захистить на всі віки
Від піни жадібної, злої
Свою Вкраїну, козаки!
