«...Пригорнувшись душею до рідного Слова...»,
Обігрій його сонцем, що сміється в жнива;
Хай звучить воно в пісні, хай розквітне з ним Мова,
Бо живе поки Мова – Україна жива!
Та історія людства красномовна мов повість:
- Не одне лише Слово державу трима;
Ще потрібна і Сила, ще потрібна і Совість,
Ще й народ свій любити мала б Влада сама.
Ми вже мали Державу могутню ще здавна,
Що Руссю від Києва знана була;
Багата і сильна, і вОями вправна,
І слава державі тій світом гула.
Та жАдоба влади і розбрат князівський
Монголам прийдешнім ту землю здали;
Здали на поталу й грабунок нелюдський,
І Київ величний з землі геть змели.
Відтоді століття минули похмурі
Аж доки наш Київ збудовано знов;
Тримаючись міцно, мов дуб під час бурі,
Розправив він спину й позбувся оков.
Тому, пригорнувшись до рідного Слова,
Людино, не втрать свою душу просту!
Коли ж задля Влади ти й в пекло готова -
Ми втратимо знову Державу оту.
==
Отож, замало Слова, браття любі!
Потрібно б переглянути й Мету:
Про владу й гроші мріємо ми грубі,
Чи Україну ми будуємо святу?!
