Пожди, іще жерделі не лягли
на дно хиткого міста,
іще не визбирала твань шуми
і соки прехолодні,
а ти уже на звук зблакитніла
кругом по тьмавих гніздах –
пожди іще, хай місто випливе
сторцем із Великодня,
в якому тихне все,
і тихне все самотньо
Із ніздрів підземель парує сон –
оспалі білі бджоли,
де спересердя парубок плеснув
на каганець чорнило.
А вранці в діжах з виноградним соком
сходить сонце кволо,
а злива щойно пополудні гасне,
а жерделя біла
іде собі на дно,
і все іде по колу
