Я запрошую вас на побачення, дівчино, панно,
В тихий вечір весняний на вечора дев'ять годин,
В край, де зорі зібрались в сузір'я Велике Кохання,
Де ж ви, панно моя, чом під небом я й досі один.
Де ж ви, панно моя, моя мрія в рожевому платті,
Чом сумує верба, я її відчуваю сльозу,
Десь хлюпоче вода у веснянім зеленім лататті,
Котре пнеться у світ крізь торішню стару рогозу.
Де ж ви, панно моя, покладіть на плече мені руки,
І здмухніть одинокість моя тихим подихом уст,
Подарую вербі гіркоту невимовну розлуки
І до вас повернусь, моя панно, до вас повернусь.
Знати б тільки, куди, до яких берегів приставати,
Де ви, панно моя, озовіться, я вік вас шукав,
Під сузір'ям Велике Кохання хотів вас кохати,
А насправді весь вік самоту із душі проганяв.
