Долоня вітру,пестячи грайливо,
завісу білопінну вигинає ,
щоб небо чорнолике ,безголосе
в кімнату поміж рам могло вливатись,
і пити звуки , як вино червоне,
які розбризкує фортепіано.
У такт на форте полум"я лякливо
здригається і ноти оживають.
У дзеркалі відкинутої кришки
метеликами пальці блідосвітлі
легкосповільнено перелітають
між чорними та білими квітками.
І з цим польотом в лад слухняні струни
то муркотіли ласкавим коханцем,
то буревієм билися об берег,
то щось оповідали, рівно і степенно.
Зненацька безтурботний вітер
здмухнув листок і полум"я погасло.
Запала тиша.
Лиш у рамці старовинній
щось шепотів сердито композитор.
