Нічого нового – як завжди, мільйони чекали змін…
не вірили майже нікому – тим паче брехливим ЗМІ.
– Привіт! – усміхнулась студентка зі Львова студенту з Харкова
(це зранку, а ввечері обоє вже кров’ю харкали)
– Дзвони! – просила вагітна жінка, і дзвони били в набат,
коли на щиті – додому – з київських барикад…
– За мир! – бабуся ставила свічку Покрові й плакала.
– Бандери, прочь! – десь на площі палили прапор,
стрункими рядами шикувалися змінювати паспорти.
А малі татарчата –
де їм рости?
– Стріляй! – шкірилось в очі шкельце снайперської гвинтівки.
І тільки старий полковник здаватися не хотів…
