Сльоза тече і все в тобі бушує…
Чому все так? Чому недоля саме тут?
Чому так смерть по вулицях мандрує?
Чому збира вона ще молодих зовсім?
О, Боже, Боже, сліз бездонні ріки
Хто може щастям знову припинить?
І чи на довго це, чи ж може все запізно
Про це все так балакать і просить?
О, смерть, лиха, чи добра, щедра, чи не щедра,
В твоїх очах відлуння темряви луна,
Та долі коришся, бо знають твої очі,
На кого треба з темряви поглянути бува.
«Недоля», - сумно віхола співає,
Чи може чується то бездумам сумним,
Бо думати у горі важко, кожен знає,
Та міряє все оком лиш своїм…
«Усе до кращого» сказати важко,
Й крім того, просто так і не можливо,
Хоча й існує трохи таке правило життя…
Та коли смерть поряд з тобою мірить кроки,
То важко все збагнути в горі й смутку до пуття…
