Ще дві години... наш останній шанс.
Цей рейс затримали небесні сили.
Та літо вже доспівує романс
з дощем і вітром рве натужно жили.
Лиш дві години... і мене нема.
Залишиться у небі лиш доріжка.
Сльоза, як дощ упала крадькома.
Самотня осінь впрягується в віжки.
Цих дві години, як саме життя:
змінити можна, та спинити годі.
Коли потрібних слів чомусь нема
літак злетить при будь-якій погоді.
Оксана Максимишин-Корабел
