Розпрочну для вас я казку.
(Бог зіслав цю дивну ласку),
Розказати "биль" нову.
Як за дівоньку Вкраїну,
Билось Путо до загину.
А вона сказала : " Фу-у-у!
Путо, хоч ти і багатий,
Газом й ботоксом напхатий,
Очі маєш, як у жаби.
Ну, не люб мені. Не люб,
Не візьму з тобою шлюб.
Забери з коліна лаби..."
Путо очі заочило,
Путо руки розпустило...
Ось така була любов.
Ледве вирвалась Вкраїна,
Клята, бита, але вільна:
"Ненавиджу! Вон пішов!"
Але Путо, на те й Путо,
Хоч із газом, в лапті взуто.
Так рипіло ( було дєло):
"Завтра, завтра в мой гарем,
А не то тебя я сьем.
Ишь, свободы захотела."
"Ти лайдаку, геть від дівки, -
черпнула відро гноївки, -
стара Текла з-під верха.
(межи очі Путі - хлясь ).
Геть пішов, тобі тут - зась."
Дала в плечі штурхана.
Зараз вам вповім за хвилю,
То нічого, як ся змилю...
Якось так сказала Текла:
"Ліпше, вік в старих дівках,
Ніж з нелюбом в перинах!"
А вона - то баба з пекла.
Путо пукнув своїм газом:
"От невеста, от зараза.
Ей теперь не ко двору?
Тру-ту, тууу. Медвепут, готовь войну.
Силой я ее возьму,
Ненавижу, но люблю."
Слухайте, що було дальше.
Те не виссала із пальця,
Як на сповіді скажу....
Путо плакавсь Медвепуту,
Жалібну таку взяв нуту:
"Ненавижуууу, но люблююю."
Оксана Максимишин-Корабель
Далі буде.
