Ковилу хвилює східний вітер,
Мовчить неорана земля
І лише чорним ряботинням,
Мліють міновані поля.
Поодинокі, нерозумні, собаки
в пошуках весни
Находять смерть посеред степу,
Що так підступно, зло, вороже
Схоронена в Чонгар людьми.
А як тепер нам разом жити,
Як схід із заходом з мирить,
Адже в нас кров одна, червона,
І рана від брехні болить.
О Боже, милостивий, святий!
Ти лиш один суддя для нас,
Не дай благословення людям
на братовбивство,
Заради одного злочинця,
Що там, в Кремлі, віддав наказ.
Ковилу хвилює східний вітер
І Крим усіх схоронить нас,
Якщо не схаменетесь, люди,
То хто ж весною засівати буде?
Хто хліб коситиме на Спас.
