Весна ще дика і ще холодна.
Шевченку двісті.
І натовп змінюється в колону –
Недобрі вісті.
Бо цідять море крізь чорну цятку,
Крізь перший постріл…
А я ще вчора купити встигла
Новеньку постіль.
Стелю так рівно і так відразу,
Ще й заправляю.
Моє коріння, моя образо,
Моя… не знаю.
Моя свободо (сказати треба),
Моя свободо,
Неначе й небо, весняне небо
Вже є в народу,
А снів немає, давно немає –
Саме мовчання.
Воно німує і обіймає,
Воно – востаннє.
Завмерла брунька, мовчить коріння,
Немає рими –
Жалі розлиті солоним морем
Ген аж до Криму.
