А з рани на тілі, червоної та на білім,
Збігає свобода – доріжка липка на брук.
І гусне повітря, погляди обважніли,
І так би здалася хоч пара, а вільних рук.
Ну, хто там кинув, що в Києві – майдануті?
Нормальність-бо ваша – агонія жебраків.
Невже не нудить, чому вас таки не нудить?
Брехня і безвихідь обсіли з усіх боків.
Замало слів, побитого тіла замало -
Усе спалити, не вити б нам серед вовків.
Свобода – кисень, а з нею таке займалось,
Що в кожнім вирує з незримих глибин віків.
