Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2553
Творів: 46309
Рецензій: 90449

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Вірш

голем

© Тата Рівна, 28-02-2014
де чорний ліс де просіка мов жила стрілою напинається у темінь де безвісті пропавші командири дубами виросли

стоять руками голови охопивши тихі як миші солоні від сліз і вітру який їх висушив
пожовклі вилиці серця живого датчики стискають пальцями учорашні мальчікі
а зранку вирослі легені й отамани а голос всередині так само говорить із мамою
і переконує що не було їм виходу що все буде добре що тепло бо вже й надихали
що їсти принесли – не бійся голодним не бути і голим роззутим не бути
нам тут. Не бійся!..
ще й співають тут мамо нічого так – весело газети й книжки що треба усе принесуть нам
аби лиш стояли і з місця свого не зрушили тут люди
якісь людяні…незвично...зворушливо

стоять руками голови охопивши тихі як миші солоні від сліз і вітру який їх висушив
пожовклі вилиці серця живого датчики стискають пальцями «герові автоматчікі»
їм щось там хтось обіцяв та хто вірить цяцянкам – між цих мужчин жодної панянки
між цих мужчин суворість і твердість духу – та хто ж їх слухав. ніхто ж не слухав –
дали команду давав присягу уночі закинули до вагону перон і життя лишились позаду
і там у лісі чорному димному лісі беззбройні й хижі птахами шукали жертву
дихали шинами самі немов машини болю та смерті немов інквізиторська зброя. Палала Троя
палав увесь пантеон богів увесь Олімп уся Голгофа. Спраглий диявол пив кров мов каву
чи кофе…
лежав на дивані ходив до лазні підвищував потенцію дивився по ТВ на блазнів друкував індульгенції обраним

стоять руками голови охопивши тихі як миші солоні від сліз і вітру який їх висушив
пожовклі вилиці серця живого датчики стискають пальцями поети дами з собачками
мушлі буденного міста панянки в кашпо туристи герої і репортери дівчата авантюристи пики з етеру
медики педики любителі жанру й диму і ті що стояли спочатку і що прийшли на годину
і тихі студенти й монахиня із помічною молитвою і батюшка і дивні хлопці з битками
не дуже страшні а навіть якісь незвично дивно людяні
петлиці – з квіткою душа із книжкою а голос тишком так – не буде більшої біди як я піду. І ти не йди.

лишайся тут жити чи не жити – яка різниця. По нас постане жито постане небо без гарі
…безсило пошепки ледь розтуленими вустами, матері запечено: «дитино…ну що ж вони наробили? чортові государі…»

де чорний ліс де просіка мов жила стрілою напинається у темінь зникає в болоті де безвісті пропавши командири знімілі дубами виросли

26.02.2014

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Дитино….ну що ж вони наробили..

© Михайло, 13-11-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1127619743347 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …