Така туга поміж нами залишилася,
Краще би вона в росі втопилася,
А вже потім рясним дощиком розлилася
Та веселкою на небі засвітилося.
Тільки жаль, чомусь, так щиро плечі обійма,
Заглядає в очі, а там радості давно нема.
Сум закрив їх пеленою від людських очей.
Тільки серця крик, як птаха, б’ється в тьмі ночей.
Щастя – марево, як сон ранковий відлетів.
Залишити серце – спогад ти не захотів
Відлетів холодним вітром, не сказав “Прощай”.
Залишив надію, зустріч і – “Чекай”.
