Хтось знесе воду із ганку,
виллє під ноги холоду,
зробить ще одне око на поверхні,
вії - трава.
Хтось розчісує волосся
гребнем шипшиновим,
лелітки інею виходять із когось,
волосся - вітряне марево,
обличчя сонного звіра.
Хтось породить цю пору,
вона вийде на світ сліпа,
як її мати,
що око в полуді
з-під ніг спрямувала у небо.
На ганку слизько,
на сходах злий сон
хоче її упізнати,
хоче її зупинити,
та вона вже жива
і зовсім сива,
дивиться у небо
і бачить квіти шипшини
у волоссі.
