Прочитав по очах -"Я тебе не тримаю...",
і пішов у сиру нерозгадану ніч.
Та я знаю -
ти вітрильця,як чари з ромашки зриваєш,
і піддатливий віск
з догоряючих свіч
таємниці ранкові тобі розкриває.
Загадково у дзеркалі місяць всміхнеться,
опівнічно зітхне засинаючий сад,
І здригнеться,
затумАніє усмішка скельця - озерця,
розітнувши збіжить
чи сльоза , чи роса...
І здається -
земля під ногами хитнеться.
Невсипущим чеканням ,як знак запитання -
біля скроні дівочиться твій завиток.
До світання
ця солодка у грішній цнотливості тайна-
перший крок
на хиткий і зрадливий місток.
Від незнаних бажань незвабливе вітання.
Між зірок мерехтіння - знайоме обличчя
віддзеркалить поверхня чарівного скла..
І все ближче
ці лякаючі очі - бентежні,незвичні...
Перед тим,
як в зіниці опуститься мла,
тихо скрикнувши,ім"я моє ти покличеш.
