Де кучугури снів у землях снігових,
блукає там твоя загублена тривога.
І сон про давній біль росте із голови,
і ранком постає самотнім і вологим.
Пробач, що я чужим зайшов у ранок твій –
ні снігу, ні зими у пам’яті розбитій.
Як добре, що не ти в орелі сніговій,
бо я пропав тоді, коли ще вмів любити.
