"Життя - це картина повішена у темному музеї."
(Гійом Аполлінер)
Ми всі живемо на островах.
Навіть вони – бедуїни,
Що бачили тільки море піску,
Ховаються в острівцях своїх наметів,
Пливуть на островах своїх верблюдів.
Бо кораблі – це теж острови.
Вівцю на голому пустищі
Назвали рибою.
Якогось жебрака,
Що писав всеньке життя
Свою автобіографію
Репліками водіїв
Громадського транспорту,
Назвали пророком.
Якогось старого жорстокого параноїка
Назвали благодійником
І почали ритуали влаштовувати
Навколо його монументу
Зробленого з найхолоднішого каменю
Та навколо його заспиртованого
Мертвого тіла.
Островами скелястими
Блукаю, як сновида вітрильників,
Про тутешнього лорда згадую -
І для чого то він собі
Оцей понурий замок вимурував?
Для чого…
Примітки:
Даруйте за такий сумний настрій у цьому сьогоднішньому словесному етюді. Але ж не пасує в цей день так сумувати, бо саме отакої ж календарної дати Гійом Аполлінер написав свій «Міст Мірабо», а я про сумне…
