дивися дивися як п'яно вцвітає квасоля
яка невигойна лягла поза нею ріка
мов цівка ножа крізь усю нерозказаність поля
де й стежки не видко бо кришиться стежка тонка
де тиша незнана де Господи тиша бджолина
і Ти вже забув що вздрівалось Тобі що було
Ти ж дід Ти Господь Ти пастух отії квасолини
що морю молилась і морем зломила стебло
квасоля вцвітеться небесні обдмухані звірі
відмучаться геть як її не до мене слова
і з ними впадуть і попросять не моря а миру
осіннього миру і крові з мого рукава
