FIRST…
Нудьга, молода і зелена,
На шпалерах вицвітами виплила.
Полякала почвар і метеликів,
І під вечір золою випала.
Притрусила на покуті попелом
Моїх споминів шпальти воскові.
Віднесла все в мішку на вулицю,
Поховала вночі у кіоску їх...
Додаю до своїх нотаток:
Врешті втямила: димні метелики
вили на ліхтар в коридорі
на смерть усіх згадок...
THEN…
Розкурюють люльку вечірні тумани
вгорі. Там будинок. І світяться вікна.
Великі нічні лускокрилі зубами
скрегочуть, виймаючи з пам’яті світло,
нудьгу звеселяючи скрипом і скрипками,
запахом вогнищ, ноу-хау – ритуалами...
пальці солом’яні спалюють літу, і
дим бурштиновий колотять з туманом.
Шаманить над душами скошених чадом
останній ліхтар – вересневе табу,
та вересень палець об палець ударив –
спалив разом з пальцями відьму-нудьгу.
LAST…
Ти пальці забив не даремно –
Мій плащ спалахнув.
Зайнявся метеликом темним,
До вікон пурхнув,
Туди, де ліхтар остигає.
Нудьга – твій біс, певно, має,
Між чаду вгорі
Оселю. Дбайливо ховає
Ключі від ларьків,
Туди, де ніхто не шукає.
