- Маю мрію, чесне слово,
давню і жадану. –
Каже якось пізно ввечір
друг Петро Богдану. –
Хочу з вітром , гонорово,
їхать, як мужчина.
На своїй, хорошій, рідній,
якісній машині!
Той почув. На лоба очі:
- Що ти мелеш зп’яну?
Де знайти ту класну, добру
«тачку» вітчизняну?
Став Богдан сміятись: - Петре!
Знай. На наші ями
лиш коняку добру можна.
Або джипа «хаммер».
- Що сміятись, як не знаєш!
Сядь собі й не рипайсь!
Я на тій машині можу
«взути» навіть джипа!
Щось знайти тепер, - раз плюнуть!
Не проблема дуже.
Але, певно, не дадуть нам
поганяти, друже.
Тільки спробуй уявити
ти собі, Богданку. –
Всі стоять, а я «шурую»
попри них на танку.
