Тато взявся помагати
вчить уроки сину.
«Мучать» вдвох одну задачу,
певно, вже з годину.
- Може, все ж комусь подзвоним?
– хлопець ледь не плаче.
Батько вперся: - Ні! Для чого
голова на плечах?
Ледве-ледве все ж зробили.
Син зітхає наче:
- Певно, татку, ти складнішу
не рішав задачу?
Той задумавсь. Враз регоче:
- Тю! Та то ж дрібниці!
Часом є така задача.
Зовсім не дурниці!
Мав я, синку, чесне слово,
більш складну задачку.
Цілий рік не міг згадати,
де сховав заначку.
