Ми говорили тихо до її приходу,
на півтону нижче, ніж
ластівка б розправила крило,
ніж лист зірвався би з гілки,
і голову покрила б жінка
перед церквою,
ніж погляд би понурився до стоп,
які до забуття сходили землю,
або якби він закотився сонцем
фарбованого скла,
ми говорили тихше, на півтону нижче ніж
далекий поклик грому, червень,
ніж спека, яка котиться зі стін,
ніж спалахи й згасання тих облич,
які по куполу немов зірки над нами,
ніж кроки зверху, десь над головою,
ніж ми самі в очікуванні сліз,
ніж те, що ми - це я з тобою,
впускаємо із рук своїх униз,
ми змовкнемо, коли вона прийде,
а поки ми говорим тихо.
