сама вона в'юнка і п'янкоока,
із неї кораблі пливуть лілеями на південь,
її в поранні будять три зорі – зелені півні.
де ти знайдеш таку,
де ти таку іще збереш в долоні
вона співає гаряче і мокро,
плечима талими тече із круч солоно.
і цуцик гроном котиться із комиша рудого,
спориш буяє, репається вохра,
акації на головах танцюють,
степ мукає і точить скрушні бивні
миші
що ти спитаєш, темнаве і сумне обличчя,
крізь парость ночі,
крізь тремке бажання жити?
хвилини розбігаються гримучі,
а під столом хиряві миші лічать
твій вік, твоє століття неумите,
твою біду, заломлену і нишклу,
і ти смієшся, що іще ти можеш
і ти мовчиш і шкіришся вороже
і в пелені черствий ховаєш книш
бубон
а далі – далі з пелени дістанеш сонце,
це буде юне, зимне, біле, важне сонце,
це будуть віхті облітати з нього,
це обростати буде ним важке степне маслаччя,
і це воно скує пелюстя стягів,
воно розтопиться, крихке і восьминоге,
зодягнене у попелисту шаль собачу,
в довершену і білу рівновагу
і це воно напне тебе на бубон,
і стане тобі руба
твоя любов, рогата і терпляча
химери
кричи, кричи, тулись до чорних діжок,
хай вістря сколеного скла тобі цілує руки,
у димному снігу стає усе ніжнішим,
і на твоїх очах усе стається вдруге,
і на губах твоїх стає усе гіркіше,
чорти регочуться з піддаш і ронять долі
надлубані завчасно правди захололі,
де люд гуде і час під ноги кришить
пристрасть
там дишать парою ряди кентаврів,
по стегна в мороку, і морок лиже тім'я,
там ти, така розкута і строката,
трясеш волоссям, мокрим і схвильованим,
трясеш волоссям, наче хоругвою,
по стегна в піні, в плескоті по шию,
кентаврам надимає темні ніздрі,
кентаври стукають серцями і підковами
об місто, розпанахане надвоє,
і небо сковзається їм по чорних чолах
і їм на жовна плямами лягає смолянисто
і злизує щити і заборола
емаль
застрягла мить і тіпає і стогне,
і сиплеться емаль з небесних тріщин.
мотає мляво головою Київ,
уже не випростатись, сни наснились віщі,
викришуються скам'янілі пломби,
і тонуть флюгери, і стогнуть в чорториях,
плавцями сіпають – а їх ковтає хвища
стара діва
зима дедалі хтивіша і зліша,
зима хапливо витрясає із макітер чорних
важкий стобарвний люд
і мостить ним тисячолітню тишу
зима іде худа і креше пальцями,
очниці зяють пурпуровим потойбіччям,
і по цей бік малинова сукенка,
ключиці білі, пасма, білі литки
лілеї вичахають, і лиш зелені півні
над ранок хрипло і відчайно тебе кличуть
сон
поснули лебеді. поснули сни під мерхлим листям.
Дніпро не голиться і колеться щоками.
отам, за кручами, лежать степи врочисті
як камінь.
отам внизу по ліву і по праву руки
горить земля, і дим як хрін ядучий,
і це від нього часом сльозоточать очі
недолугі.
іще іти крізь нього, м'яти його груддю
мов у блуді,
і ще нести, як лебеді, у дзьобах,
свою невибілену і цупку європу
всевидяче око
а на столи попадали зелені канделябри,
і гола стеля скрапує акордами важкими
на філігранність плетених обрусів,
і щириться рояль своїм люб'язним друзям,
і подають форель, і пропливають мимо
тарелі срібні, бронзові литаври
і медом пахне віск розлитий долі,
і темрява росте і випадає з вікон,
де люд гуде і час під ноги кришить,
і де безодня тане здавлена і дика.
а з-під мостин повзуть вужі і миші,
і пліснявіє музика поволі
земля
розтули долоні, з них вихлюпнеться ріка.
ти впізнаєш її і вже не відпустиш, бо вип'єш.
бо ти тільки на людях легка і глуха
і дудиш як дупло на вітрі
а позаочі клякнеш як мла і ревеш як віл.
налипаєш на чоботи, стукаєш в шибу ралом.
поле втягує голову. місяць мовчить траві.
ми обнялися. ми заблукали.
скитія
іди іди кому як не тобі!
зустрінемося, де гуляють вепри
і на хребтах несуть оскомну синь,
а на хвости їм причепилися рябі
зірки і сполотнілі верби
і тягнуться за ними у ліси
і – ані схлипу,
бо застрягли мертво
обидва – і Великий і Малий – вози
тій чайці
по сльоті, по Коляді тебе доп'ють
стóяла сосна серед Дунаю́
сходять водами у переддень сліди
нá тій сосонцí сив сокíл сидів
ти коханка вірна, та скупа
крильцями стріпав, в Дунає́ць упав
виллють під поріг у пітьму гливку
вийшов він відтам третього рокý
воскресять тобі твоїх чаєнят
виніс він відтам троє насіння́
забереш собі своїх чаєнят
