Мій сивий граф заходив на чайок.
Присів на чашку (отака дрібнОта),
Додав до прецлів дивини байок,
Сувій кориці, трохи бергамоту.
І ми поговорили вдвох про нас
У тій таємній (на столі) цукерні,
Допоки гнотик у свічі не гас
І танго танцював вогнем химерним.
Ще про людей, про вигадки, про час
І як його бракує для паперу,
І як миттєво м’якшає свіча,
І як назавжди завмирають пера.
Мій сивий граф черкнув мені рядок
Та й просто зник (отак усе зникає).
Я ж – дотепер не виструнчу рядок
Без філіжанки запашного чаю.
