ні бодян, ні цитрини, ні біле шиття.
ти німуєш у ніч своїм обрисом гострим.
ніч хапає за фари і сиплеться просом.
упускаєш мене – я пливу до межі,
там де скло утинає відбитки нестям
і засмоктує тіні зелені чужі
запиши мене в ноти свої запашні.
я сновида. я – коло навколо двобою.
он жарина під снігом. он грудень сувоєм
розгортається з лісу і наново в ліс.
тільки сосни незмигні тепер впорожні –
ми проїдемо, глиця попадає вниз
