|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 37453, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.138.134.149') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Притча
|
|
|
| © Ганзенко Олексій, 23-12-2013
|
У курені злочинних винарів
Сиділи тихо, тільки псина вила
Десь оддалік, та капав сік з чавила
І чадно лій у черепку горів.
І в тім чаді усяк ховав позір,
Але не йшов – таки ж чекали Сина,
А в чорноті все вила клята псина
Та все рясніло в небі жовтих зір.
І бородатий ватаг скалив зуб,
Та грів жало ножа собі в долоні,
Й щілини віч його були червоні,
Й вузли плечей міцні були мов дуб.
Й нікого шашіль сумніву не гриз –
Вони праві бо від землі і рала.
Хіба ж було, щоб чернь у пана вкрала?
То все пани штовхають чернь униз.
На їх зап'ястях жили мов лоза,
А глек вина – розрадник і порадник.
Вони вже сто разів цей виноградник
Відпрацювали в потові й сльозах!
А прийде що – безвусе, молоде.
Воно саме собі не знає ради,
А ще гляди, почне давать поради,
Дурне – на глум та сміх межи людей.
Тож правда їх – нещадна і гірка.
Життя важке і шкір на зайду зуби.
Тому нагору, а тому – до згуби,
І не тремтить у ватага рука.
Але ж чомусь мовчали всі мов ті
Тяжкі й ковзкі для гніту каменюки,
Й хоча з-під брів було не видно муки,
Не знать було й утіхи в цім гурті.
І він прийшов – юнак ясний чолом,
Ані меча при нім нема, ні списа,
Й до ватага ступив, старого лиса,
Й долоню простягнув тому: – Шолом!
І той підвівся і несамохіть
Спітнілу руку об холошу витер,
А іншою жало у шмат завите
Ховав позаду, між своїх лахміть.
І то була нікчемна суєта,
І ватаг ізмалів ураз на мізер,
І бачили те всі й свою мармизу
Всяк в чорноту вечірню одвертав.
І проводир злочинних винарів
Озлився вкрай з оказії такої
Й не знаючи, що діяти, рукою
Махнув: - Ходім - смердить у цій норі!
І вийшли в ніч, а ті, що в курені,
Лишилися, сиділи наче бранці,
Та темним зором ґніт у череп'янці
Ловили мов світанкові вогні.
І кожен думав, що дарма, дарма
Впряглись вони в ці вбійницькі турботи,
І що до біса зранку їм роботи,
І що спасіння їм уже нема.
І відхилив запону й увійшов
До куреня, й дихнув нерівно ватаг,
І тінь його зашпорталась горбата,
І витер землю він із підошов.
Стояв над ними зморений, слабий,
І затріщав каганчик о ту пору,
І підвели сердеги очі вгору,
І очі ті волали: - Не убий!
Листопад 2013
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
