Постійно кудись біжимо, але часто нічого не встигаємо. Щось робимо, щось не робимо, щось просто не хочемо робити.
Подивись на небо. Блакитне. З хмаринками. Воно постійно живе, постійно рухається. Змінюється.
Навіть небо щось робить. Чому тоді я нічого не роблю?
Чому ж, роблю...
Стою і дивлюся на хвилі.
Ось, я вже лежу.
Пливу.
Туди, за горизонти.
Зустрічаю світанки,
Стираю чиїсь вечори і ранки.
Намагаюсь розширити коло,
Але простір стисненний...
40 тисяч якихось кілометрій,
Але в них мільйони миттєй...
Запам'ятати б кожну.
Допомогти б кожному.
Ткнути носом в помилки.
Дати руку коханого.
Я б прожила це все ще раз!
Зробила б ті самі помилки...
Кохала б шалено;
Робила б тату.
Постійно сперечалась:
Вигравала
Програвала б
Жила б!
В кінці-кінців!
Побачила б те світло,
Згадала, лиш одну мить
Ту саму,
Заради якої жила
І пішла б туди,
Де ще ніколи не була.
Небо. Чому ти так далеко і так близько?
Розчинитися б у тобі
І, побачити
Китай.
Індію.
Лондон.
Я мріятиму про той чортів саксофон,
Який гратиме на вулиці Дарю
І подарую тобі ночі,
З Ніною Сімон.
Все буде по-пафосному ол райт.
One day and one long... long night.
