Зимове сонце зігріває душу
Шепоче на вухо приємні сни
Невже забути тепер мушу
Ті миті вічної весни?
Небо ілюзій давно вже змеркло,
Бо завжди втрачала свій рай
Коли було так легко і тепло,
А потім було те вбивче «бувай».
А очі застеляв надій суховій,
Не знала, чи колись я знайду
В тобі маленький слід свій,
Чи світ новий віднайду.
Хіба чимось іншим серце захопиш,
Якщо ти колись згадаєш про нас.
Підійдеш, обіймеш і втопиш
Всі болі, що їх заповів мені час.
